Январь 2010 Февраль 2010 Март 2010 Апрель 2010 Май 2010
Июнь 2010
Июль 2010 Август 2010
Сентябрь 2010
Октябрь 2010
Ноябрь 2010
Декабрь 2010
Январь 2011
Февраль 2011 Март 2011 Апрель 2011 Май 2011 Июнь 2011 Июль 2011 Август 2011
Сентябрь 2011
Октябрь 2011 Ноябрь 2011 Декабрь 2011 Январь 2012 Февраль 2012 Март 2012 Апрель 2012 Май 2012 Июнь 2012 Июль 2012 Август 2012 Сентябрь 2012 Октябрь 2012 Ноябрь 2012 Декабрь 2012 Январь 2013 Февраль 2013 Март 2013 Апрель 2013 Май 2013 Июнь 2013 Июль 2013 Август 2013 Сентябрь 2013 Октябрь 2013 Ноябрь 2013 Декабрь 2013 Январь 2014 Февраль 2014
Март 2014
Апрель 2014 Май 2014 Июнь 2014 Июль 2014 Август 2014 Сентябрь 2014 Октябрь 2014 Ноябрь 2014 Декабрь 2014 Январь 2015 Февраль 2015 Март 2015 Апрель 2015 Май 2015 Июнь 2015 Июль 2015 Август 2015 Сентябрь 2015 Октябрь 2015 Ноябрь 2015 Декабрь 2015 Январь 2016 Февраль 2016 Март 2016 Апрель 2016 Май 2016 Июнь 2016 Июль 2016 Август 2016 Сентябрь 2016 Октябрь 2016 Ноябрь 2016 Декабрь 2016 Январь 2017 Февраль 2017 Март 2017 Апрель 2017 Май 2017
Июнь 2017
Июль 2017
Август 2017 Сентябрь 2017 Октябрь 2017 Ноябрь 2017 Декабрь 2017 Январь 2018 Февраль 2018 Март 2018 Апрель 2018 Май 2018 Июнь 2018 Июль 2018 Август 2018 Сентябрь 2018 Октябрь 2018 Ноябрь 2018 Декабрь 2018 Январь 2019
Февраль 2019
Март 2019 Апрель 2019 Май 2019 Июнь 2019 Июль 2019 Август 2019 Сентябрь 2019 Октябрь 2019 Ноябрь 2019 Декабрь 2019 Январь 2020
Февраль 2020
Март 2020 Апрель 2020 Май 2020 Июнь 2020 Июль 2020 Август 2020 Сентябрь 2020 Октябрь 2020 Ноябрь 2020 Декабрь 2020 Январь 2021 Февраль 2021 Март 2021 Апрель 2021 Май 2021 Июнь 2021 Июль 2021 Август 2021 Сентябрь 2021 Октябрь 2021 Ноябрь 2021 Декабрь 2021 Январь 2022 Февраль 2022 Март 2022 Апрель 2022 Май 2022 Июнь 2022 Июль 2022 Август 2022 Сентябрь 2022 Октябрь 2022 Ноябрь 2022 Декабрь 2022 Январь 2023 Февраль 2023 Март 2023 Апрель 2023 Май 2023 Июнь 2023 Июль 2023 Август 2023 Сентябрь 2023 Октябрь 2023 Ноябрь 2023 Декабрь 2023 Январь 2024 Февраль 2024 Март 2024
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29
30
31
Game News |

«Голоси мирних» — задокументовані злочини війни. Частина 7

295

Історії опубліковані в Музеї Фонду Ріната Ахметова “Голоси Мирних” — найбільшій у світі колекції історій цивільних осіб, які постраждали від російського вторгнення.

Віолетта Дресв’янникова
“Усе те, чого ти боявся, трапилося із тобою за один день”

Віолетта народилась, вчилась та жила в Маріуполі. Студентка економіко-правового  факультету докладала чималих зусиль, аби потрапити до міжнародного проєкту, який допомагає переселенцям. Але війна внесла свої корективи. 

“Вперше до мене прийшло усвідомлення, що це не сон, коли ми несли бабусі з дідусем воду просто під обстрілами. А потім я побачила дві величезні вирви біля моєї рідної школи.”

За словами дівчини, люди мали пристосовуватись до воєнних умов, інакше б не вижили. Попри страх, снаряди вони бігли по воду та харчі, попри авіанальоти та відсутність газу готували їжу на вогнищах просто неба. Мешканці раділи снігу в березні, адже його можна було зібрати та використовувати як питну воду.

“Найстрашніше, що я бачила — як вогняний шар летів у бік моїх батьків. Ракета розірвалась неподалік від них. Не можу навіть словами передати…”

Дівчина весь час перебування у Маріуполі вела щоденник, де записувала щодня свій емоційний стан, думки, події, що відбувались довкола. 

Сім’я евакуювалися з міста під обстрілами, поруч горіли будинки. 

“Війна навчила мене не відкладати нічого на завтра. Жити просто зараз, користуватись найліпшими речами, адже це “завтра” може і не настати…Але те, що Маріуполь буде у складі України, я знаю точно. Місто відродиться, і я буду серед тих людей, хто буде його знову будувати!”

Віолетта Заякіна
“Все в диму, ми навіть не знали, в який бік ми йдемо”

Віолетта — переселенка з Донецька, влітку 2015-го вона покинула своє окуповане місто та переїхала до Запоріжжя. Зранку 24 лютого жінці зателефонувала донька з-за кордону і спитала у мами, невже почалась війна в Україні. 

“Ти що… Яка війна? Вона в нас має закінчитись! А потім я ввімкнула новини. Вірити не хотілось, ми мали це пережити вдруге.”.

У Маріуполі мешкала велика грецька сім’я: племінниці Віолетти, дві сестри. Росія обстрілювала їх будинки та бомбардувала місто авіацією з перших днів війни. Сім’я не могла евакуюватись, автомобілі були розбиті, а бої не припинилися. 

“Я казала їм, щоби йшли пішки до Мангуша. Йдіть та й дійдете. Тільки коли снаряд влучив в їх будинок, вони зібрали речі і пішли. Взяли з собою каструлю, сухе пальне й залишки їжі.”

Сім’я Віолетти через густий дим навіть не знала, в який бік прямувати. Згодом змогли дійти до Мангуша, там зупинились у родичів, а наступного дня поїхали у Бердянськ. 

“Вони розповідали про російські блокпости, які постійно затримували рух транспорту, розказуючи цивільним про те, що по всій Україні становище, як і в Маріуполі. І що краще тримати їм курс до Росії.”

За словами маріупольців, росіяни забирали у людей все, що їм заманеться —  у когось срібло, електронні цигарки. Родина Віолетти застрягала на добу в Токмаку, Василівці без води та їжі. 

“Коли мої дівчата о 12-ій ночі через декілька днів приїхали до мене у Запоріжжя  —  я була просто в шоці. Брудні, стомлені, а у довгих косах – стрічки білі із простирадл. 21 століття…”

Віолетта мріє про мир в Україні. Про зустріч з усією родиною за великим столом, де всі живі та щасливі. 

Анастасія Павлова
“Щовечора собі кажеш: “Помру, то помру!”

Після трьох тижнів під обстрілами у Харкові Анастасія придбала мікроавтобус та поїхала рятувати батьків зі зруйнованого Маріуполя. На початку війни батьки дівчини не хотіли покидати рідну домівку та жили з надією, що місто вистоїть як 2015 році. Зв’язок з батьками Анастасія втратила на початку березня, тож майже місяць намагалась бодай якось почути, що з родиною все добре. 

В один день було прийнято рішення купити машину, знайти водія та поїхати за батьками у Маріуполь. Автівку і водія, що погодився на величезний ризик їхати у місто, що є найгарячішою точкою, знайшли у Дніпрі. 

“Мені було дуже страшно туди їхати. Всі, хто їхали туди — вже просто від безвиході. Я розуміла, що нікому, крім мене. Я чітко усвідомлювала, що там мої батьки, яких я маю врятувати.”

Анастасія розповідає, як заїжджали на окуповані Росією території. “Спочатку навіть не зрозуміли, що це вже не наші. Через декілька блокпостів за грубим тоном ми виявили, що це росіяни. Кожні 100 метрів на непідконтрольних територіях ми раділи, що вижили, адже контроль був тотальним. Нас завжди запитували, чого ми їдемо до міста, сумнівались, що ми волонтери чи журналісти…”

За словами дівчини, найстрашніше те, що на цих блокпостах панує анархія. Російські військові могли зробити будь-що і не бути за це покараними: розстріляти, забрати авто чи телефон, як це зробили у водія Анастасії. 

“Коли ми заїхали в Маріуполь, у мене був шок — ні одного вцілілого будинку, у будівлях – діри від снарядів, скрізь нетрі, руїни, гори сміття та згорілі машини.  Узбіччями ледве йдуть люди – у брудному одязі, за гуманітарною допомогою. Це виглядало як кінець світу.”

Добратись до району, де проживали батьки, Анастасія не встигла до комендантського часу, тож вимушена була зупинитись у таборі для біженців у Нікольському. 

“Це так було складно емоційно. Я бачила людей, яких тримають в нелюдських умовах — вони лежали на підлозі або один на одному, стояв жахливий сморід. Я думала про те, що в людей, які там були, забрали все, що в них було. Одна бабуся розповідала, що сиділа 10 днів у підвалі, щодня випивала лише одне сире яйце. Невже вони заслуговують на таку старість? Вони мають бути у теплі, безпеці, з ліками та нормальним харчуванням. А вони чомусь виживають…”

Дівчина була безмежно рада, коли нарешті зустріла свою родину, живих і у повному складі. Анастасія взяла з собою 20 хлібин, воду та ліки для сусідів, яких в той день разом із батьками евакуювали з міста.

“Україна переможе. Це не запитання чи думка, це твердження”

Андрій Меретіков
“Маріуполь: такого не побачиш навіть у фільмах про кінець світу!”

Андрій до початку війни працював у дитячому притулку. Всіх дітей з інтернату змогли вивезти до безпечного місця — Німеччини. 

“Ми і подумати не могли, що таке трапиться з Маріуполем. Я вже знав, що таке війна, бо жив у східному районі міста. Сподівались, що два чи три дні – і все стихне, але ж ні…”

Андрій розповів, як температура у квартирі падала, а ковдр, щоб зігрітись, вже не вистачало. Місто відрізали від води, електроенергії та газу, виживали мешканці, як могли. 

“Я виходив на вулицю і бачив море розбитого скла і зруйнованих будівель, трупи людей. Такого не побачиш навіть у фільмах про кінець світу!”

Коли обстріли дійшли до Андрієвого району, він проводив весь час у підвалі. В один день світло ліхтарика засліпило очі людям у сховищі, пролунав голос: “Є люди призовного віку?” Пара, що сиділа поблизу Андрія, прикрила його. Всі в один голос відповіли: “Ні, тут тільки жінки, діти та літні люди”. Це були російські військові. 

Андрій з батьками вирішили пішки залишати окуповане місто. Хлопець у якийсь момент впав на землю, думав, що це ударна хвиля. Нога боліла весь час, Андрій ледве йшов. Мати побачила, як із ноги текла кров, а штани повністю змокріли. 

“Всі кольори почали зникати, і я втратив свідомість. Чув гул літаків, що пронизував вуха, та як мчать автівки, не звертаючи на тебе уваги. Мама зробила мені жгут зі штанів, стало легше.”

Батьки із хлопцем ледве доплелись до лікарні, де провели у черзі 4 години. В Андрія в нозі виявився уламок. Зараз рана загоїлась, а родина у безпеці, у Чернівцях. 

“Я багато де був в Україні, але найприємніше мені повертатися у рідний Маріуполь. Ми його ще відбудуємо, щоб повернутись знову!”

The post «Голоси мирних» — задокументовані злочини війни. Частина 7 first appeared on Новини України - #Букви.


Читайте также

'Such a democratic weapon it makes me cry': Helldivers 2 players salute the Quasar Cannon, Super Earth's new heavy armor god gun

Шапки женские вязаные на Wildberries, 2024 — новый цвет от 392 руб. (модель 466)

Крестовые походы и битвы богов в стратегии Godsworn — уже в Steam

Москва

Блиц-матч по шахматам между двумя командами провели в павильоне «Спорт для каждого»

Новости тенниса



Game24.pro — паблик игровых новостей в календарном формате на основе технологичной новостной информационно-поисковой системы с элементами искусственного интеллекта, гео-отбора и возможностью мгновенной публикации авторского контента в режиме Free Public. Game24.pro — ваши Game News сегодня и сейчас в Вашем городе.

Опубликовать свою новость, реплику, комментарий, анонс и т.д. можно мгновенно — здесь.



Персональные новости

Пассажир рейса Москва — Пермь попал в реанимацию

Благотворительный фонд «Свет в руках» проведет Всероссийскую акцию «Росток памяти»

«Радио Зенит» – информационный партнер форума «Мы вместе. Спорт»

Архитектурные доминанты округов Москвы