Добавить новость
Январь 2010Февраль 2010Март 2010Апрель 2010Май 2010
Июнь 2010
Июль 2010Август 2010
Сентябрь 2010
Октябрь 2010
Ноябрь 2010
Декабрь 2010
Январь 2011
Февраль 2011Март 2011Апрель 2011Май 2011Июнь 2011Июль 2011Август 2011
Сентябрь 2011
Октябрь 2011Ноябрь 2011Декабрь 2011Январь 2012Февраль 2012Март 2012Апрель 2012Май 2012Июнь 2012Июль 2012Август 2012Сентябрь 2012Октябрь 2012Ноябрь 2012Декабрь 2012Январь 2013Февраль 2013Март 2013Апрель 2013Май 2013Июнь 2013Июль 2013Август 2013Сентябрь 2013Октябрь 2013Ноябрь 2013Декабрь 2013Январь 2014Февраль 2014
Март 2014
Апрель 2014Май 2014Июнь 2014Июль 2014Август 2014Сентябрь 2014Октябрь 2014Ноябрь 2014Декабрь 2014Январь 2015Февраль 2015Март 2015Апрель 2015Май 2015Июнь 2015Июль 2015Август 2015Сентябрь 2015Октябрь 2015Ноябрь 2015Декабрь 2015Январь 2016Февраль 2016Март 2016Апрель 2016Май 2016Июнь 2016Июль 2016Август 2016Сентябрь 2016Октябрь 2016Ноябрь 2016Декабрь 2016Январь 2017Февраль 2017Март 2017Апрель 2017
Май 2017
Июнь 2017
Июль 2017
Август 2017Сентябрь 2017Октябрь 2017
Ноябрь 2017
Декабрь 2017
Январь 2018
Февраль 2018
Март 2018
Апрель 2018Май 2018Июнь 2018Июль 2018Август 2018
Сентябрь 2018
Октябрь 2018
Ноябрь 2018
Декабрь 2018
Январь 2019
Февраль 2019
Март 2019
Апрель 2019
Май 2019
Июнь 2019
Июль 2019
Август 2019
Сентябрь 2019
Октябрь 2019
Ноябрь 2019
Декабрь 2019Январь 2020
Февраль 2020
Март 2020Апрель 2020Май 2020Июнь 2020Июль 2020Август 2020Сентябрь 2020Октябрь 2020Ноябрь 2020Декабрь 2020Январь 2021Февраль 2021Март 2021Апрель 2021Май 2021Июнь 2021Июль 2021Август 2021Сентябрь 2021Октябрь 2021Ноябрь 2021Декабрь 2021Январь 2022Февраль 2022Март 2022Апрель 2022Май 2022Июнь 2022Июль 2022
123
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
Game News |

«Голоси мирних» — задокументовані злочини війни. Частина 7

288

Історії опубліковані в Музеї Фонду Ріната Ахметова “Голоси Мирних” — найбільшій у світі колекції історій цивільних осіб, які постраждали від російського вторгнення.

Віолетта Дресв’янникова
“Усе те, чого ти боявся, трапилося із тобою за один день”

Віолетта народилась, вчилась та жила в Маріуполі. Студентка економіко-правового  факультету докладала чималих зусиль, аби потрапити до міжнародного проєкту, який допомагає переселенцям. Але війна внесла свої корективи. 

“Вперше до мене прийшло усвідомлення, що це не сон, коли ми несли бабусі з дідусем воду просто під обстрілами. А потім я побачила дві величезні вирви біля моєї рідної школи.”

За словами дівчини, люди мали пристосовуватись до воєнних умов, інакше б не вижили. Попри страх, снаряди вони бігли по воду та харчі, попри авіанальоти та відсутність газу готували їжу на вогнищах просто неба. Мешканці раділи снігу в березні, адже його можна було зібрати та використовувати як питну воду.

“Найстрашніше, що я бачила — як вогняний шар летів у бік моїх батьків. Ракета розірвалась неподалік від них. Не можу навіть словами передати…”

Дівчина весь час перебування у Маріуполі вела щоденник, де записувала щодня свій емоційний стан, думки, події, що відбувались довкола. 

Сім’я евакуювалися з міста під обстрілами, поруч горіли будинки. 

“Війна навчила мене не відкладати нічого на завтра. Жити просто зараз, користуватись найліпшими речами, адже це “завтра” може і не настати…Але те, що Маріуполь буде у складі України, я знаю точно. Місто відродиться, і я буду серед тих людей, хто буде його знову будувати!”

Віолетта Заякіна
“Все в диму, ми навіть не знали, в який бік ми йдемо”

Віолетта — переселенка з Донецька, влітку 2015-го вона покинула своє окуповане місто та переїхала до Запоріжжя. Зранку 24 лютого жінці зателефонувала донька з-за кордону і спитала у мами, невже почалась війна в Україні. 

“Ти що… Яка війна? Вона в нас має закінчитись! А потім я ввімкнула новини. Вірити не хотілось, ми мали це пережити вдруге.”.

У Маріуполі мешкала велика грецька сім’я: племінниці Віолетти, дві сестри. Росія обстрілювала їх будинки та бомбардувала місто авіацією з перших днів війни. Сім’я не могла евакуюватись, автомобілі були розбиті, а бої не припинилися. 

“Я казала їм, щоби йшли пішки до Мангуша. Йдіть та й дійдете. Тільки коли снаряд влучив в їх будинок, вони зібрали речі і пішли. Взяли з собою каструлю, сухе пальне й залишки їжі.”

Сім’я Віолетти через густий дим навіть не знала, в який бік прямувати. Згодом змогли дійти до Мангуша, там зупинились у родичів, а наступного дня поїхали у Бердянськ. 

“Вони розповідали про російські блокпости, які постійно затримували рух транспорту, розказуючи цивільним про те, що по всій Україні становище, як і в Маріуполі. І що краще тримати їм курс до Росії.”

За словами маріупольців, росіяни забирали у людей все, що їм заманеться —  у когось срібло, електронні цигарки. Родина Віолетти застрягала на добу в Токмаку, Василівці без води та їжі. 

“Коли мої дівчата о 12-ій ночі через декілька днів приїхали до мене у Запоріжжя  —  я була просто в шоці. Брудні, стомлені, а у довгих косах – стрічки білі із простирадл. 21 століття…”

Віолетта мріє про мир в Україні. Про зустріч з усією родиною за великим столом, де всі живі та щасливі. 

Анастасія Павлова
“Щовечора собі кажеш: “Помру, то помру!”

Після трьох тижнів під обстрілами у Харкові Анастасія придбала мікроавтобус та поїхала рятувати батьків зі зруйнованого Маріуполя. На початку війни батьки дівчини не хотіли покидати рідну домівку та жили з надією, що місто вистоїть як 2015 році. Зв’язок з батьками Анастасія втратила на початку березня, тож майже місяць намагалась бодай якось почути, що з родиною все добре. 

В один день було прийнято рішення купити машину, знайти водія та поїхати за батьками у Маріуполь. Автівку і водія, що погодився на величезний ризик їхати у місто, що є найгарячішою точкою, знайшли у Дніпрі. 

“Мені було дуже страшно туди їхати. Всі, хто їхали туди — вже просто від безвиході. Я розуміла, що нікому, крім мене. Я чітко усвідомлювала, що там мої батьки, яких я маю врятувати.”

Анастасія розповідає, як заїжджали на окуповані Росією території. “Спочатку навіть не зрозуміли, що це вже не наші. Через декілька блокпостів за грубим тоном ми виявили, що це росіяни. Кожні 100 метрів на непідконтрольних територіях ми раділи, що вижили, адже контроль був тотальним. Нас завжди запитували, чого ми їдемо до міста, сумнівались, що ми волонтери чи журналісти…”

За словами дівчини, найстрашніше те, що на цих блокпостах панує анархія. Російські військові могли зробити будь-що і не бути за це покараними: розстріляти, забрати авто чи телефон, як це зробили у водія Анастасії. 

“Коли ми заїхали в Маріуполь, у мене був шок — ні одного вцілілого будинку, у будівлях – діри від снарядів, скрізь нетрі, руїни, гори сміття та згорілі машини.  Узбіччями ледве йдуть люди – у брудному одязі, за гуманітарною допомогою. Це виглядало як кінець світу.”

Добратись до району, де проживали батьки, Анастасія не встигла до комендантського часу, тож вимушена була зупинитись у таборі для біженців у Нікольському. 

“Це так було складно емоційно. Я бачила людей, яких тримають в нелюдських умовах — вони лежали на підлозі або один на одному, стояв жахливий сморід. Я думала про те, що в людей, які там були, забрали все, що в них було. Одна бабуся розповідала, що сиділа 10 днів у підвалі, щодня випивала лише одне сире яйце. Невже вони заслуговують на таку старість? Вони мають бути у теплі, безпеці, з ліками та нормальним харчуванням. А вони чомусь виживають…”

Дівчина була безмежно рада, коли нарешті зустріла свою родину, живих і у повному складі. Анастасія взяла з собою 20 хлібин, воду та ліки для сусідів, яких в той день разом із батьками евакуювали з міста.

“Україна переможе. Це не запитання чи думка, це твердження”

Андрій Меретіков
“Маріуполь: такого не побачиш навіть у фільмах про кінець світу!”

Андрій до початку війни працював у дитячому притулку. Всіх дітей з інтернату змогли вивезти до безпечного місця — Німеччини. 

“Ми і подумати не могли, що таке трапиться з Маріуполем. Я вже знав, що таке війна, бо жив у східному районі міста. Сподівались, що два чи три дні – і все стихне, але ж ні…”

Андрій розповів, як температура у квартирі падала, а ковдр, щоб зігрітись, вже не вистачало. Місто відрізали від води, електроенергії та газу, виживали мешканці, як могли. 

“Я виходив на вулицю і бачив море розбитого скла і зруйнованих будівель, трупи людей. Такого не побачиш навіть у фільмах про кінець світу!”

Коли обстріли дійшли до Андрієвого району, він проводив весь час у підвалі. В один день світло ліхтарика засліпило очі людям у сховищі, пролунав голос: “Є люди призовного віку?” Пара, що сиділа поблизу Андрія, прикрила його. Всі в один голос відповіли: “Ні, тут тільки жінки, діти та літні люди”. Це були російські військові. 

Андрій з батьками вирішили пішки залишати окуповане місто. Хлопець у якийсь момент впав на землю, думав, що це ударна хвиля. Нога боліла весь час, Андрій ледве йшов. Мати побачила, як із ноги текла кров, а штани повністю змокріли. 

“Всі кольори почали зникати, і я втратив свідомість. Чув гул літаків, що пронизував вуха, та як мчать автівки, не звертаючи на тебе уваги. Мама зробила мені жгут зі штанів, стало легше.”

Батьки із хлопцем ледве доплелись до лікарні, де провели у черзі 4 години. В Андрія в нозі виявився уламок. Зараз рана загоїлась, а родина у безпеці, у Чернівцях. 

“Я багато де був в Україні, але найприємніше мені повертатися у рідний Маріуполь. Ми його ще відбудуємо, щоб повернутись знову!”

The post «Голоси мирних» — задокументовані злочини війни. Частина 7 first appeared on Новини України - #Букви.


Читайте также

Кабмин расширил условия кредитной программы для системообразующих организаций

С начала года в Астраханской области утонули 36 человек

«Кость стала шире!»: звезды шоу-бизнеса, которые были худыми, но сильно поправились




Game24.pro — паблик игровых новостей в календарном формате на основе технологичной новостной информационно-поисковой системы с элементами искусственного интеллекта, гео-отбора и возможностью мгновенной публикации авторского контента в режиме Free Public. Game24.pro — ваши Game News сегодня и сейчас .

Опубликовать свою новость, реплику, комментарий, анонс и т.д. можно мгновенно — здесь.



Персональные новости

Мать Гогена Солнцева умерла после операции по ампутации ноги

Энергетики России совместно с правительством Белгородской области направили гуманитарный конвой с крупной партией энергооборудования в Харьковскую область

«Отметила семерых мужчин»: участники «Московского долголетия» сходили на «быстрые свидания»

Лукашенко призвал РФ приготовиться к зеркальному ответу на агрессию Запада